Macierzyństwo na emigracji / Материнство в еміграції

Українки виховують своїх дітей не лише в Україні. Багатьох з них доля кинула в інші країни. Альона Єрмакова розповідає про свій досвід в Польщі.
Альона понад пів року живе в невеличкому місті Бєльсько-Бяла і є матір'ю двох дітей. У вільний час вона займається волонтерством. Майже кожного дня має психологічні консультації в Інтеграційному центрі MY BB.
Жінка  бореться за місце під сонцем, і паралельно допомагає людям з України, які не можуть впоратися з власними проблемами в чужій країні.
Бельсько-Бяла - прекрасне місто. Як так трапилось, що саме доля закинула Вас саме сюди? Рішення про переїзд було складним?
Вперше Польщу я відвідала декілька років тому. Місто Устронь дуже мені сподобалось. Під час моєї подорожі було багато пригод, але на моєму шляху були лише привітні та усміхнені люди.
 Здавалось, мене всі чекають, попри те, що я не розмовляла польською. Я спілкувалася переважно англійською мовою або жестами. Потім було знайомство з горами.
Я хотіла залишитися тут назавжди, але мені довелося повернутися в Україну.
Багато розповідала своїм дітям про все, що бачила, що вразило мене.
Пройшов час, але  та подорож залишалась у моїй пам'яті. 
А коли настав момент обирати навчальний заклад для сина (він  повинен був закінчити дев'ятий клас) я, на сімейній раді, неочікувано навіть для себе, запропонувала переїхати до Польщі й там вже вступати. Діти без вагань підтримали мою ідею!
Як діти справляються з еміграцією?
Я завжди щира зі своїми дітьми. І намагаюся завжди давати їм вибір і відчуття впевненості у житті. 
Багато часу та уваги я присвятила їхній психологічній підготовці до переїзду.
Пояснювала правила і закони котрі там панують. Торкалися тем расизму і психологічної різності усіх людей. Розмовляли про навчальні заклади у яких їм доведеться навчатися. Про труднощі котрі можуть виникати та, як їх подолати. А найголовніше - я запевнила їх, що якщо вони не знайдуть себе у Польщі, то ми без вагань повернемось до України. 
Найголовніше, що я могла зробити у такий момент, щоб допомогти своїм дітям - це подарувати їм відчуття безпеки та контролю ситуації мною, як дорослою, як мамою.
Діти досить не погано завершили перший навчальний семестр у своїх навчальних закладах і ще краще стартували.
Зауважу, що польську мову вони почали вивчати вже після приїзду, тому я пишаюсь їхніми результатами у навчанні. Адаптація пройшла вдало.
Єдине, що мене трохи засмучує - процес онлайн навчання, так дітям важче практикувати мову.
Але я вірю,  що ця ситуація скоро зміниться на краще!


На що слід звернути увагу батькам, коли їдуть до Польщі? Чи є спосіб, який би дозволив дитині швидше адаптуватися до нового середовища?
Звичайно, дитину не можна просто "кинути" на нове місце. До цього моменту батьки повинні підготувати її.  Провести бесіду, прояснити всі сумніви дитини. Не може бути так, щоб одного дня дитина просто ходила до школи, а наступного переїхала, бо це шалений стрес для дитячої психіки.  
Які сюрпризи підготувала нам Польща?
Польща вразила мене бюрократією. На сьогодні наше життя важке через відсутність картки тимчасового проживання дуже утруднене. Це не лише обмежує мене у професійному, але  і фінансовому плані. Іноземці без цього чарівного пластику не  можуть розраховувати на 500+ або 300+. Мої діти не  отримали Туристичний Ваучер. Державні установи навіть не приймають заявки без картки, це дуже втомлює. Час очікування картки в Бельсько-Бялі  від півтора до двох років. За цей час я навіть не можу виїхати з Польщі, щоб відвідати своїх рідних в Україні..
Ви сумуєте за своєю Батьківщиною?
Так, звісно. Ми багато говоримо про відвідування України, сумуємо за родичами. Однак я рада, що діти ніколи не просили повернутися назавжди, і це багато говорить.
З жовтня ви працюєте благодійним психологом в Інтеграційному центрі МУ ВВ. Чому ви вирішили стати волонтером і консультувати іноземців?
Бо я це люблю. А ще, я маю власний досвід негативний і позитивний у вихованні власних дітей. 
Я знаю, як змінюються в кращий бік стосунки з дітьми, коли батьки підходять до процесу виховання з любов'ю, мудрістю та обізнаністю у процесі виховання. 
І не лише до процесу виховання, а й до взаємостосунків між подружжям. 
На жаль, нас не вчили як бути гарною дружиною чи чоловіком.  Як виховувати дітей. Ми намагаємося робити то інстинктивно. Але...
Жоден з нас не зможе керувати автомобілем доки не вивчить досконало цей процес. І так у будь-якій галузі. Лише до побудови сімейного щастя ми ставимося легковажно. Не вивчаємо аспектів і нюансів даного процесу.  А це набагато важливіше ніж будь-що. 
Я багато років вивчаю тематику сімейної психології та маю душевний поклик ділитися знаннями та власним досвідом. 
З якими проблемами стикаються люди з України, які проживають у м. Бельсько-Бяла?
Питання, які задають люди, - це налагодження взаємостосунків між подружжям та різноманітні запити стосовно налагодження виховного процесу дітей.. Кожна країна має свій звичай. З цієї причини я приділяю багато часу батькам з дітьми.
Пояснюю їм, що їх головне завдання - забезпечити дитині почуття захищеності та допомогти  в адаптації до нових умов.
Що б ви порадили батькам, які планують виїхати за кордон або вже в Польщі?
Раджу всім спробувати зайняти місце своєї дитини й побачити світ його очима.
І для того, щоб відчувати себе у безпеці та подарувати таке ж відчуття своїм дітям, дорослим не обов'язково мати диплом і освіту психолога, лікаря, поліціянта чи супергероя. Просто варто самому для себе  зрозуміти чи знайти шляхи подолання різних життєвих перешкод.
Батьківство -  це важка праця та постійне навчання.


Розмову вела Уляна Воробець

 

Ukrainki wychowują swoje dzieci nie tylko w Ukrainie. Wiele z nich los rzucił do innych krajów. O swoich doświadczeniach w Polsce opowiada Alona Ermakowa.
Alona ponad pół roku mieszka w Bielsku-Białej i jest matką dwójki dzieci. W wolnym czasie angażuje się społecznie. Jest psychologiem -wolontariuszką w Ośrodku Integracji MY BB
Walczy za miejsce pod słońcem, w międzyczasie pomaga osobom z Ukrainy, które nie radzą sobie w obcym kraju.
Bielsko-Biała to piękne miasto. Jak to się stało, że to właśnie tam los Panią skierował? Czy decyzją o przeprowadzę,  była trudna?
Kilka lat temu przyjechałam do Polski jako turystka w miasto Ustroń.
Podczas mojej podróży było wiele przygód, ale na mojej drodze były tylko miłe i uśmiechnięte osoby.
Wszyscy, których spotkałam, byli tak przyjaźni. Wydawało się, że wszyscy na mnie czekali. Pomimo tego, że w ogóle nie mówiłam wtedy po polsku. Komunikowałam  się głównie w języku angielskim lub gestami. Potem była znajomość z górami.
Chciałam zostać tu na zawsze, ale musiałam wrócić na Ukrainę.
Codziennie  opowiadałam swoim dzieciom o wszystkim, co zobaczyłem, a co zrobiło na mnie wrażenie. Czas minął, ale ta podróż pozostała w mojej pamięci.
Gdy przyszedł czas na wybór placówki oświatowej dla mojego syna (kończył już dziewiątą klasę),  na radzie rodzinnej, niespodziewanie nawet dla siebie, zaproponowałam, że przeprowadzamy się do Polski. Dzieci bez wahania poparły mój pomysł!
Jak z emigracją radzą sobie dzieci? 
Zawsze jestem uczciwa wobec moich dzieci. I zawsze staram się dać im wybór i poczucie pewności w życiu.
Poświęciłem dużo czasu i uwagi ich psychologicznemu przygotowaniu do przeprowadzki.
Wyjaśniłam  zasady, które tam panują. Poruszyłam tematy rasizmu i różnorodności psychologicznej wszystkich ludzi. Rozmawialiśmy  o placówkach edukacyjnych, w których będą musieli się uczyć. O trudnościach, które mogą się pojawić i jak je pokonać. A co najważniejsze, zapewniłem ich, że jeśli nie odnajdą się w Polsce, to bez wahania wrócimy na Ukrainę.
Najważniejszą rzeczą, jaką mogłam wtedy zrobić, aby pomóc swoim dzieciom, było zapewnienie im poczucia bezpieczeństwa.
Pierwszy semestr szkoły zaliczyli całkiem dobrze, a drugi rozpoczęli jeszcze lepiej.
Wcześniej nie uczyli się języka polskiego, dlatego jestem dumny z ich efektów.
Adaptacja zakończyła się sukcesem.
Jedyne, co mnie trochę denerwuje, to nauka online w związku z sytuacją pandemiczną. Utrudnia to dzieciom ćwiczenie języka.
Ale wierzę, że ta sytuacja wkrótce się zmieni.


Na co powinni zwrócić uwagę rodzice, które panują wyjazd do Polski? Czy istnieje jakiś sposób, który pozwoliłby dziecku na szybsze zaadaptowanie się w nowym otoczeniu?
Na pewno dziecko nie może być po prostu „wrzucone” do nowego miejsca. Wcześniej rodzice powinni je przygotować poznawczo, przeprowadzać rozmowy, wyjaśniać wszystkie wątpliwości dziecka. Nie może być tak, że pewnego dnia dziecko po prostu idzie do szkoły (mówię o tym, bo takie sytuacje się zdarzają). To podstawa. 
Czy po przyjeździe do Bielsko-Białej były dla Was  jakieś nieprzewidziane niespodzianki?
Oczywiście. Do dzisiaj utrudnia nam życie brak Karty pobytu czasowego.  To nie tylko ogranicza mnie zawodowo, jak i również finansowo. Osoba z Ukrainy bez Karty nie może liczyć na 500+ czy 300+. Moje dziecinie dostali Bon Turystyczny. Nawet nie przyjmują wnioski bez Karty, to bardzo jest męczące. Czas oczekiwania na Kartę w Bielsko-Białej wacha się od półtora roku do dwóch. W tym czasie nawet nie mogę wyjechać z Polski odwiedzić rodzeństwo.
Czy tęskni Pani za ojczyzną?
Tak oczywiście. Dużo rozmawiamy o wizycie na Ukrainie - aby odwiedzić krewnych, oczywiście za nimi tęsknimy. Jednak ciesze się, że  dzieci żadnego razu  nie prosiły o powrót na zawsze, a to wiele mówi.
Od października pracuje pani jako psycholog na zasadach charytatywnych w Ośrodku Integracji MY BB. Dlaczego zdecydowałaś się to robić?
Bo lubię. Mam własne negatywne i pozytywne doświadczenia związane z wychowywaniem własnych dzieci.  Wiem, jak relacje z dziećmi zmieniają się na lepsze, gdy rodzice podchodzą do procesu rodzicielstwa z miłością, mądrością i świadomością.  
I to nie tylko w procesie edukacji, ale także w relacjach międzyludzkich.
Niestety nie uczono nas, jak być dobrą żoną lub mężem. Jak wychowywać dzieci. Staramy się to robić instynktownie. Ale...
Nikt z nas nie będzie w stanie prowadzić samochodu, dopóki dokładnie nie przestudiuje tego procesu. I tak w każdej dziedzinie. Tylko jeśli chodzi o budowanie szczęścia rodzinnego, traktujemy to lekko. Nie badamy aspektów i minusów tego procesu. A to jest o wiele ważniejsze niż cokolwiek innego.
Od wielu lat studiuję tematykę psychologii rodzinnej  i mam chęć dzielenia się wiedzą i osobistym doświadczeniem.
Z jakimi problemami zwracają się osoby z Ukrainy, które mieszkają w Bielsku-Białej?
Kwestie, o które pytają ludzie, to nawiązanie relacji międzyludzkich, między małżonkami i różne prośby dotyczące ustanowienia procesu wychowawczego dzieci. Każdy kraj ma swój zwyczaj. Dla tego dużo czasu udzielam rodzicom z dziećmi. 
Rozjaśniam im że ich  głównym zadaniem  jest zapewnienie dziecku poczucia bezpieczeństwa i pomoc w adaptacji do nowych warunków.
 Co by Pani doradziła rodzicom, które planują wyjazd za granicę lub już w Polsce?
Radzę wszystkim, aby spróbowali zająć miejsce swojego dziecka i spojrzeć na świat jego oczami.
Aby czuć się bezpiecznie i dawać to samo uczucie swoim dzieciom, dorośli nie muszą mieć dyplomu i wykształcenia psychologa, lekarza, policjanta i superbohatera. Wystarczy zrozumieć i znaleźć sposoby na pokonanie różnych przeszkód w życiu.
Bycie rodzicem to ciężka praca i ciągła nauka.

Rozmowę prowadziła Uliana Vorobets